Діагноз, з яким часом стикаються батьки, багато років тому поставили і дитині одного зі співробітників медичної мережі «Добробут». Ірина Левицька — операційний директор підрозділів мережі «Татарська» і «Оболонь-1», відверто розповіла про те, через що їй довелося пройти.
Життя триває
Під час розмови Ірина Левицька відразу сказала: «Тільки не думайте, що через розлади аутистичного спектру вам доведеться забути про себе заради дитини. Нічого подібного. Не можна зациклюватися на проблемі та приносити себе в жертву. Це як в літаку в екстреній ситуації: ви спочатку надягаєте кисневу маску на себе, а потім на дитину. Тобто ви і далі повинні жити повноцінним життям, просто потрібно зрозуміти, що вам буде складніше, ніж іншим».
Перший клас і ... перший шок
Моєму молодшому сину зараз 10 років. Але з двох рочків у Саші з'явилися тики, тобто мимовільні посмикування. Я не могла зрозуміти, що це, і ми дуже довго ходили по лікарях. Спочатку синові призначали заспокійливі препарати, але його стан не змінювався. Хоча за своїм розвитком він не відрізнявся від інших дітей.
Пам'ятаю, як ми пішли в школу. Коли Саша зайшов до класу — його наче підмінили. Він падав на підлогу, перекидав стільці, штовхав дітей, став кричати. Для мене це був шок. Я ніколи не думала, що мій син — соціально неадаптована дитина. Три наступні місяці були дуже болісними для нас: я вела дитину в школу — він не хотів туди йти, плакав, йому там було погано... А ближче до Нового року в нього почалися судоми на тлі цілком нормального стану здоров'я. І знову візити до лікарів, і знову ніхто не зміг поставити діагноз... Цей період тривав приблизно два роки, поки сину врешті-решт не діагностували захворювання.
Не можна втрачати час
У Саші основний діагноз — синдром Туретта (поява раптових тиків), а супутній — розлад аутистичного спектру легкого ступеня. І після того як діагноз було встановлено, мені пояснили, що дитину потрібно адаптувати. Але пройшло вже шість років, а він так і не отримав того, що важливо для дітей-аутистів. І коли стався зрив у школі, це стало очевидно. Мені довелося ще протягом двох років шукати фахівця, який зміг би полегшити синові таку адаптацію.
Зараз із Сашею все добре. Він ходить до школи, у його класі навчається всього шість дітей. Ми готували його до будь-яких змін — і в цьому немає нічого складного. Просто потрібно знати, як і що робити весь час.
Про що важливо знати батькам
Батькам дітей-аутистів потрібно розуміти: змінити щось можна, лише повністю прийнявши ситуацію. Безумовно, така новина все одно викличе внутрішній опір. Але ми ж не будемо з дітьми все життя. І завдання батьків — адаптувати своїх дітей до суспільства, оскільки від цього безпосередньо залежить якість їх подальшого життя. Ось чому важливо зробити все можливе, щоб полегшити життя дитині-аутисту і зараз, і в майбутньому.
Моя історія послужила стимулом до того, щоб забезпечити особливим діткам комплексний мультидисциплінарний підхід. І ті батьки, які приведуть свою дитину на консультацію в «Добробут», отримають повне уявлення про поставлений діагноз і прогнози, про те, яка йому потрібна корекційна програма. Батьків тут вчасно зорієнтують, що і як необхідно робити — їх не стануть направляти до різних медичних центрів, все буде відбуватися в одному місці: і постановка діагнозу, і реабілітація.
Випадки бувають різні
Я розумію, що всі випадки захворювання не схожі один на одний. І нерідко бувають ситуації куди більш важкі, ніж у мене. Я пам'ятаю, що спочатку мені було страшно, адже я розуміла, що з моєю дитиною щось не так. І найважче було саме тоді, коли ніхто не міг сказати, що робити. Ось чому хочеться зробити так, щоб мами й тата, які зіткнулися з подібною проблемою, змогли отримати реальну підтримку. У даній ситуації важливий комплексний підхід, який допоможе і дітям, і дорослим впоратися з проблемою. Адже полегшення настає тоді, коли починаєш розуміти, що потрібно робити далі.
1.1К Перегляди
